– На Буковині я дійсно вперше і ще раз переконався в справедливості того, що краще один раз побачити, ніж багато разів почути. Вражений карпатськими краєвидами. Одразу пригадалися чудові пісні у виконанні Софії Ротару, Дмитра Гнатюка та Миколи Мозгового про цей чудовий край Черемошу і Прута.
А ще мене вразили люди, їх щирість, працелюбність, толерантність, любов до свого краю. Тим гірше стає від того, що тутешня молодь і люди середнього віку здебільшого працюють або планують працювати за кордоном. Це величезна проблема, яка потребує невідкладних комплексних заходів для її вирішення. Адже йдеться не лише про негативні економічні, але й психологічні наслідки. Важко і тим, хто на заробітках, нелегко членам їхніх родин тут, вдома, особливо дітям.
– До речі, створений за Вашої підтримки Міжнародний Центр Толерантності невдовзі приступає до реалізації нового проекту «Правовий захист українців за кордоном». Будь-ласка, кілька слів про це...
– Так, це правда. Мета цього проекту – надання юридичних консультацій, адвокатських послуг нашим співвітчизникам за кордоном, які страждають або від власних необдуманих кроків, зокрема, по завершенню візи йдуть на те, щоби придбати за невеликі кошти паспорти-підробки. Або, коли вже дійшло до ув’язнення, то потерпають від свого безправного становища. Безумовно, своїм проектом ми не вирішимо всі проблеми водночас, але зробимо суттєвий крок у цьому напрямі. Я в цьому переконаний.
– Як Ви дізналися про унікальний історичний факт, що стався під час війни в Іспасі на Вижниччині?
– Уже третій рік поспіль нами здійснюється програма «Пам’ять і вдячність». Це проведення розвідок і встановлення фактів і місць масового знищення мирних людей за національною ознакою на території України під час німецько-фашистської окупації. Цю роботу співробітники Міжнародного Центру Толерантності проводять спільно з місцевими краєзнавцями, громадськими організаціями. Майже скрізь ми знаходимо підтримку місцевих органів влади. І на сьогодні в таких скорбних місцях встановлено 16 пам’ятників.
У ході таких розвідок ми й «відкрили» факт мужнього вчинку іспасців і, зокрема, Івана Георгійовича Дениса та Івана Ілліча Штефюка. Як стало відомо з подальшої дослідницької роботи, на момент, коли до Іспаса прийшли бандити з румунської профашистської організації «Кузі», місцеві жителі сховали у себе сімох односельчан-євреїв. Зараз ми працюємо над тим, щоб якомога більше дізнатися про долю врятованих тоді людей, але сам факт мужнього вчинку іспісців у липні 1941 року вже сам по собі заслуговує на пошанування.
Наша ідея встановлення тут пам’ятника, як відомо, була підтримана в Секретаріаті Президента України. Зараз триває конкурс на його кращий проект, по завершенню якого за наші кошти такий монумент буде встановлено в липні 2008 року.
– Чи матиме проект «Дитяча дипломатія толерантності» продовження на наших теренах, і чи плануєте Ви й надалі привозити сюди дітей з Ізраїлю?
– Згаданий вами проект ми започаткували минулого року, коли на наше запрошення на Хмельниччині відпочивали та проходили психологічну реабілітацію 70 дітей із прикордонних територій півдня Ізраїлю. Я разом із моїми однопартійцями в той час відвідав місто Нагарія, інші міста, які обстрілювалися «Хамасом» із території Лівану. Це страшна картина. У однієї з дівчаток, яка потім приїхала в Україну, на очах бомба попала прямо в її дім...
У березні цього року на запрошення мерії Нагарії в Ізраїлі побувала делегація українських дітей. Я й досі пам’ятаю листа, якого мені надіслала дівчинка з Закарпаття – одна з учасниць тієї поїздки. Вона написала, що з дитинства обожнювала переглядати картинки в дитячій Біблії: все здавалося таким загадковим, святим і прекрасним. І ось вона бачить усе це на власні очі. Відвідавши ж музей «Яд Вашем», діти, я впевнений, навряд чи сприйматимуть будь-які ідеї неповноцінних рас чи право будь-кого на насильство над людьми іншого кольору шкіри, іншої релігії. І це найголовніше з того, чого ми досягли своїм проектом.
Проект «Дитяча дипломатія толерантності», безумовно, буде продовжу¬ватися. До нашої країни будуть приїжджати діти різних країн. І Буковина буде одним із тих куточків України, які вони будуть відвідувати постійно.
– Соціологічні розвідки Міжнародного центру толерантності виявили найбільш нетерпимі до інших етносів регіони України – Одеську область та Крим. Що ці дослідження засвідчують про Буковину?
– Моніторинг рівня толерантності в суспільстві нашим центром здійснюється систематично, в усіх регіонах країни, і за його підсумками ми намагаємося робити конкретні речі для покращення ситуації. У цьому сенсі я надаю великого значення організації конкурсів журналістів. У вересні, наприклад, завершується другий всеукраїнський журналістський конкурс «ЗМІ за толерантність і консолідацію українського суспільства», який ми оголосили на початку цього року. Адже роль ЗМІ у формуванні громадської думки, атмосфери в суспільстві важко переоцінити. Тому, оголосивши конкурс, ми прагнемо згуртувати журналістів навколо ідеї консолідації, сповідуючи принципи толерантності. Ми хочемо стимулювати ЗМІ, окремих журналістів показувати приклади високого професіоналізму і так подавати свої матеріали, аби вони не роз’єднували людей. Звідси й лозунг нашого конкурсу «Мир нашому дому».
– Як Ви ставитеся до своїх недоброзичливців, які закидають вам лобіювання у Верховній Раді інтересів лише єврейського народу? Йдеться, зокрема, про законопроект «Про захист прав національних меншин в Україні».
– Чесно кажучи, я від Вас вперше чую, що моя багаторічна робота над законопроектом про захист прав національних меншин України є лобіюванням інтересів євреїв. Із числа 130 національностей та народностей, представники яких, згідно з переписом населення 2001 року, проживають в Україні, євреї знаходяться десь на дев’ятому місці. Взагалі, представники національних меншин складають майже 22% населення сучасної України. Право ж не є якоюсь позаісторичною субстанцією. Міжнародні, в тому числі й європейські, стандарти захисту прав національних меншин розвиваються і трансформуються, також і під впливом процесів глобалізації. Тому цілком природним є намагання законодавців наближати українську правову практику до сучасних реалій і міжнародних стандартів. І я надалі буду над цим працювати.
– Ми розуміємо Вашу завантаженість. Але хочеться дізнатися, коли Ви плануєте знову відвідати наш край?
– Це, до речі, буде дуже скоро. 20 вересня у Чернівцях за підтримки Асоціації національно-культурних об’єднань України, яку я маю честь очолювати вже більше десяти років, відбудеться свято корейської культури «Кореяда».
Такі фестивалі, які ми проводимо разом із різними національно-культурними товариствами по всій Україні, – це, перш за все, огляд творчих робіт аматорських колективів, які приїздять з усіх куточків держави, щоби продемонструвати свою майстерність широкому колу громадськості. У них акумулюються багаторічна й послідовна діяльність національно-культурних товариств, їхня співпраця з органами державної влади та етнічною батьківщиною заради збереження й розвитку традиційної національної культури як складової культури народу України. Тож усіх буковинців запрошую на цей фестиваль і кажу вам: «До зустрічі!»
До речі:
У Єрусалимі відкрилася виставка, присвячена Голодомору в Україні
«У Культурному центрі Єрусалиму відкрилася виставка «Забуттю не підлягає», присвячена Голодомору в Україні», – повідомляє прес-служба Фельдмана. Виставка привезена до Ізраїлю за сприяння Міжнародного центру толерантності, очолюваного народним депутатом України Олександром Фельдманом, і розповідає про Голодомор на Україні в минулому столітті. Основна мета виставки – відтворення хроніки злочинів тоталітаризму, подій і фактів, які не можна забувати, якщо ми прагнемо будувати в Україні громадянське суспільство на основі демократії і гуманізму.
У основу музейної експозиції, складеної Київською міською організацією Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені Василя Стуса, покладений проблемно-хронологічний принцип. Творець виставки – голова київського «Меморіалу», заступник директора Національного інституту пам’яті України Роман Круцик відзначив, що експозиція побудована на основі незаперечних фактів, архівних документів, експонатів та ілюстрацій. Вона розкриває історичні передумови трьох Голодоморів, які пережила Україна в 1921-23, 1932-33 і в 1946-47 роках.
Окрім того, за сприяння фонду до Єрусалиму прибуло близько 500 примірників друкарської продукції, що розповідає про трагедію українського народу. Після закінчення виставки, яка триватиме близько місяця, вона буде передана в дар ізраїльському музею Холокосту «Яд Вашем», окремі експонати – ізраїльському Товариству вихідців з України.
Олександр Фельдман запропонував у відповідь на відкриття «Українського парку» в Ізраїлі найближчим часом відкрити «Ізраїльський парк» в Україні.
Довідка "ВЧ":
Олександр ФЕЛЬДМАН народився 1960 року. Випускник Харківського НУ імені Каразина, за спеціальністю – економіст, член партії «Батьківщина». Працював робочим, водієм, машиністом котельні, слюсарем-ремонтником, будівельником. На початку 90-х очолив ремонтний кооператив, згодом – приватну виробничо-комерційну фірму «Автоекспресконструкція». З 1994 року – президент АТ «Концерн АВЕК і Ко». З 1998 по 2002 роки – депутат Харківської міськради, з 2002 року – депутат ВР України.
У 1997 році заснував Харківський міський благодійний фонд, який витратив за 10 років на доброчинність понад 32 мільйони гривень, президент єврейського фонду України, президент Асоціації національно-культурних об’єднань України, Харківської обласної об’єднаної єврейської громади, віце-президент Ради Єврейських Парламентарів світу, у ВР 5-го скликання очолював підкомітет з питань корінних народів, національних меншин та етнічних груп Комітету ВР України з питань прав людини, нацменшин і міжнаціональних відносин, член Королівського інституту міжнародних відносин.
Нагороджений золотим орденом Миколи Чудотворця «За примноження добра на Землі», орденами УПЦ «Різдво Христове 2000» та Преподобного Нестора Літописця, орденами «За заслуги» ІІ та ІІІ ступенів, спеціальною медаллю Французької Республіки «За відданість справі захисту прав людини».